Сайт міста Рогатина
  Головна     Погода     Оголошення     Статті     Фотографії     Культура     Довідник     Реклама     Контакти    
Гість [Вхід] [Реєстрація
   
   
 
Краєзнавство
Цікаві статті
Персоналії
Пам'ятки архітектури Рогатина
Сільський зелений туризм

Осередок МФБГ в Івано-Франківській області Історико-меморіальний музей Степана Бандери
СПД Павлів і Ко. Рогатинська громадська організація Відродження
Інформаційний портал Калуша Сайт міста Бурштина

Наша кнопка:

Сайт міста Рогатина

Назад Назад
Нарис історії підпілля ОУН у Цюцькові під час війни

Вже загальновідомо, що хутір Цюцьків через своє розташування – оточений великим лісом на межі з Бережанським та Підгаєцьким районами Тернопільської області – мав важливе значення для забезпечення повстанської боротьби відразу після звільнення території Рогатинського району від німецьких загарбників радянськими військами. Тут деякий час перебували, заготовляли харчі та вишколювались сотні «Лісовиків», «Холодноярців», підстаршинська школа «Чоса» та інші повстанські формування.

Варто побіжно згадати також і про «Цюцьківський бій» у вересні 1944 року, але з огляду на наявність кількох публікацій на цю тему, немає потреби зупинятися на ньому більш докладно.

Цією публікацією, ми хотіли б повідомити зацікавленим читачам ті дані, що, сподіваємося, не відомі широкому загалу, віднайдені нами нещодавно з документальних джерел, та стосуються історії підпілля ОУН в Цюцькові з 1943 до кінця 1944 року.

Необхідно однак взяти до уваги, що ці відомості були свого часу отримані від цюцьківських і не тільки підпільників під час допиту працівниками радянських слідчих органів, у деяких випадках із застосуванням фізичного примусу, і щодо окремих фактів є внутрішньо суперечливими чи малоймовірними, тому ця публікація не може вважатися остаточним узагальненням на цю тему, і такі дослідження варто продовжувати.

Наприклад, судячи зі всього, у другій половині 40-х років XX ст. багатьох підпільників східної Рогатинщини, що адміністративно тоді належала до Більшівцівського району, допитував помічник оперуповноваженого районного відділу мол. л-т Безхлібний Микола Іустинович (1923 р.н.), уродженець станиці Ново-Щербинівської, Єйського району, Краснодарського краю, який з 1946 до 1949 року працював в Більшівцівському РВ МГБ Станіславської області. 9 жовтня 1949р. військовим трибуналом він був засуджений по ст. 206-17 п. «б» КК УРСР на 25 років та 5 років ураження в правах через те, що під час своєї служби допускав грубі порушення соціалістичної законності, що полягали в незаконних обшуках і затриманнях осіб, при допиті яких застосовував заходи фізичного впливу (тобто знущався і бив; так само як і свідків за розслідуваними ним справами); крім того підлеглий йому солдат вбив Іжицького В.І., про що за участі Безхлібного ними було сфальсифіковано акт про те, що Іжицький нібито здійснив спробу втечі.

Ми так детально зупинилися на особі л-та Безхлібного тому, що частково саме із протоколів відібраних цим помічником оперуповноваженого ми й черпали свої відомості, хоча деякі вдалося перевірити й із інших джерел.

Отже, загальна картина стану підпілля ОУН у Цюцькові в описуваний період виглядає так.

Підпілля ОУН на хуторі було організаційно пов’язане та підпорядковувалось підпіллю ОУН Верхньої Липиці (на той час – Липиця Горішня), зокрема, активну роль у формуванні цього підпілля, імовірно, відіграли станичний Липиці Горішньої Багрій Іван Маркович, псевдо «Соловей», та його заступник Чачунь Володимир Федорович, 1911 р.н., псевдо «Сумний». Кадрово підпілля було також тісно пов’язане із навколишніми селами – Нижня Липиця, Зеленів, а також селами Мечищів та Слав’ятин Бережанського району.

Влітку 1943 року на хуторі було створено кущовий відділ самооборони, який дислокувався в сусідньому лісі та часто перебував на обійсті жителів Цюцькова Бичинських.

Керував відділом (комендант відділу) Голембйовський Федір Іванович, житель Липиці Горішньої, якого по вуличному кликали «Гнат», підпільне псевдо «Богун».

До цього кущового відділу самооборони також входили Дідик Сильвестр Прокопович, 1924 р.н., родом з с. Зеленів; Дідик Василь Прокопович, 1931 р.н., уродженець с. Мечищів, Бережанського району (мав псевдо «Біс» чи «Бар», за іншими даними – «Білий»), Бичинський Мирон Васильович, 1926р.н., походить з хутора Цюцьків, псевдо «Крук»; Бичинський Василь Євстахійович, 1903 р.н., походить з хутора Цюцьків, псевдо «Старий» (Бичинські по вуличному називались «Фердони»); Федик Михайло Миколайович, 1920 р.н., по вуличному називався «Буцик», псевдо «Сумний» (під час перебування у сотні мав псевдо «Бульба»), походить з с. Зеленів; Москаль Михайло Йосипович, 1926 р.н., походить з хутора Цюцьків, псевдо «Горобець».

Основним завданням кущового відділу було проведення вишколу та охорона села від нападу поляків.

Саме в той час в с. Гутиска Бережанського району, під керівництвом В. Маліновського було створено сильну польську самооборону, яка не допускала до села українське населення протягом всієї війни, а відділи УПА хоча й кілька разів робили спроби розбити поляків, успіху не добилися. Ця польська самооборона під час українсько-польського конфлікту тримала у напруженні все навколишнє українське населення та, імовірно, вчиняла напади на близькі села, тому загроза українцям від поляків деякий час була цілком реальною.

Влітку 1944 році вказаний кущовий відділ був розформовано і його особовий склад влився до сотні «Холодноярці» (командир «Крук», Богдан Федик з с. Мечищева, Бережанського району), що довгий час базувалася в лісовому масиві «Козакова» та згідно довідки Більшівцівського МГБ, діяла на території сіл Верхня Липиця, Городиська, Зеленів, Цюцьків до травня 1945 року. Хоча очевидно, що з огляду на особовий склад ця сотня діяла й у навколишніх селах Бережанського району, зокрема Мечищеві і Молохові Мечищівському.

Водночас з доступних джерел відомо, що частина учасників кущового відділу продовжили повстанську боротьбу в інших сотнях, наприклад, в сотні «Лісовиків».

Перш за все, виникає запитання, чи всі зазначені особи дійсно входили до кущового відділу самооборони.

Очевидний сумнів викликає те, що до відділу міг належати Дідик В. П., так як на час описуваних подій мав всього 12 років. Водночас він точно мав зв’язок з повстанським підпіллям, так як 1949 року був засуджений, як сам стверджує, за зберігання автомата ППШ та виконання певних доручень підпілля на протязі 1946 та 1947 років.

Бичинський М. В. також заперечував свою участь у боївці «Богуна», хоча визнавав, що таке повстанське формування на хуторі Цюцьків діяло в 1944 році. При цьому також визнає, що учасники цієї боївки часто заходили до Бичинських харчуватися.

До підпілля ОУН належав також Лектей Володимир Мільтонович, 1930 р.н., уродженець Цюцькова, який певний час переховувався в районі Цюцьківських лісів, та вбитий військовою групою 5 лютого 1949 року. Однак, з огляду на його вік, що кущового відділу «Богуна» він, імовірно, належати не міг. В підпіллі була також його сестра.

З жителів села до членів ОУН належав також Мокрий Федір Іванович, 1912 р.н., який народився в с. Липиця Горішня, але з 1927 до 1939 року проживав на хуторі Цюцьків. З 1939 до квітня 1944 року, як він стверджує, перебував у німецькому полоні, після чого повернувся до місця проживання у Цюцьків. З серпня 1944 року був членом ОУН, псевдо «Звенний», виконував окремі доручення керівництва сотні «Холодноярці», зокрема проводив розвідку та заготовляв продукти в населення. У вересні 1944 року засуджений на 15 років. З місць позбавлення волі повернувся в 1955 році та проживав в с. Зеленів.

Найвищий чин у підпіллі займав виходець з хутора Цюцьків Андрусишин Василь Петрович (Рибак), 1905 р.н., член ОУН з 1938р., чотовий сотні «Рубачі», псевдо «Ігор», з осені 1945 року пропав безвісти.

В 1942 році арештовувався німцями за зберігання зброї (мав вдома пістолет) та утримувався у Липиці Долішній. З-під варти втік за сприяння української поліції, пов’язаної з ОУН. З того часу перебував у підпіллі.

Сотня «Рубачі» базувалася на «Золотій Поляні», в лісах північніше Рогатина, разом з сотнею «Полтавці». Сотенний «Рубачів» – «Довбня» походив зі с. Слав’ятина, Підгаєцького повіту Тернопільської області, та пізніше змінив псевдо на «Ворон». Сотенним цієї сотні П. Содоль називає також «Гамалію», та вказує, що вона як бойова одиниця нібито протрималася до 1946р.

Імовірно, «Ігор» загинув 07 липня 1948 року на хуторі Ліщина с. Загір’я Зборівського району (тоді Заложцівського району) Тернопільської області разом з Чернецьким Василем «Морозенком», який походить з хутора Ліщина.

Але належить ще встановити бойовий шлях Андрусишин В.П. в сотні «Рубачів», підпільну діяльність від 1944 до 1948 року; мотиви переходу з рідного терену так далеко на Тернопільщину, а також його діяльність в Заложцівському районі до своєї смерті.

Подальша ж доля учасників кущового відділу самооборони склалася по-різному.

Голембйовський Ф. І. вбитий військовою групою в 1945 році (за іншими даним – в 1946 році).

Дідик С. П. вбитий під час проведення військової операції в 1946 році.

Бичинський М. В. перебував у сотні «Лісовики», під командуванням Юхновича Івана (псевдо – «Кок»), а 14.11.1944р. був засуджений до 15 років каторги, але в 1956 році міру покарання було зменшено до 10-ти років і з таборів звільнений, після чого проживав у с. Нирки Тернопільської області.

Бичинський В.Є., був зв’язковим, заготовляв для сотні «Лісовики» продукти харчування, ремонтував взуття, 14.11.1944р. також був засуджений до 15 років каторги, але в 1956 році міру покарання було зменшено до 10-ти років і з таборів звільнений. Проживав на хуторі Цюцьків.

Федик М. М., 1920 р.н., псевдо «Сумний» (під час перебування у сотні мав псевдо «Бульба»), виконував також функцію зв’язкового станичного с. Липиці Горішньої, а 14.11.1944р. засуджений до 20-ти років каторги, але в 1956 році міру покарання було зменшено до 10-ти років, після чого з таборів звільнений. Судячи зі всього, засуджений по одній кримінальній справі разом із Бичинськими.

Чачунь В. Ф., 1911 р.н., з 1944 до 1945 року був в підпіллі, в подальшому радянською владою вважався психічно хворим, вбитий 19.12.1948 року під час проведення військової операції, нібито за те, що не зупинився на вимогу військових і почав втікати.

Зрозуміло, що участь у ОУН та УПА передбачала вимоги дотримання правил конспірації, тому на допитах, учасники підпілля старалися повідомляти якнайменше відомостей, які би їх викривали, особливо, якщо інші підпільники на відповідний час були вбиті чи перебували за межами досягнення правоохоронних органів, тому не можна бути впевненим до кінця, що наведена версія подій є остаточною.

Однак, поза сумнівами, ця публікація необхідний початок для продовження досліджень цього епізоду повстанської боротьби 40 – 50-х років на Рогатинщині, для того, щоб у співставленні із іншими джерелами, уявити собі більш менш ясну цілісну картину тих подій.

Це потрібно нам, щоб пам’тати, бо без знання минулого, ми не зможемо осмислено та цілеспрямовано прожити і майбутнє.

© Р. Москаль, м. Харків, серпень 2010 року

Статтю доповнено. В скороченому варіанті вперше було надруковано в Рогатинській газеті «Голос Опілля» від 28 серпня 2010 року №35 (1524), с.5.

Дата публікації: 19.01.2011   Кількість переглядів: 9293
Коментарі
Ім'я  
Текст
 
 
   
 
Website uptime monitor Host-tracker.com © 2007-2019 Сайт міста Рогатина
Створення сайту: LesHOST